Казарка білощока

← повернутися до списку тварин

наша велика та дружня родина

Монохромні стиляги

Білощока казарка – птах, менший за гуску. У польових умовах розпізнається досить легко, завдяки контрасту кольорів. Статевий диморфізм в забарвленні відсутній. Самка дещо менше за самця. У дорослого птаха лоб, щоки, частина тім`я і верхня частина горла білі. Більша частина тім`я, шия та воло чорні. Груди, черево і підхвістя білі. Спина і середина надхвістя буровато-чорні. Боки надхвістя і верхні покривні пера хвоста білі. Боки сніжно-білі з крупними бурими поперечними смугами. Махові пера срібно-сірі з широкими чорними каймами. Ноги і дзьоб чорні, з червонуватим відтінком в основі. Райдужна оболонка ока темно-коричнева. У молодих птахів чорна частина оперення з бурим відтінком, через око до тім`я проходить темно-бура смуга . На боках тулуба нечітка смугастість.

Гензель і Гретель

народилися 2015 року, вони горді та поважні, їм подобається демонструвати свої чудові білі щічкі під час прогулянок.

Улюблені страви: 

трав'янисті рослини, зернові культури.

Улюблені розваги:

неквапно проходжатися та їсти смачні  французькі страви, запиваючи доброю росою. 

А чи знаєте ви?

1. Під час пошуку їжі казарки постійно голосно перегукуються. Голос гучний та нагадує хрипле гавкання собаки.

2. У порівнянні з іншими гусеподібними, білощокі казарки досить довірливі та малолякливі, а в період насиджування можуть допускати людину на 10-15 кроків.

3. Донедавна білощокі казарки добувались, як і інші гуси, заради м`яса. Практикувався також збір яєць. Це призвело до помітного скорочення чисельності виду. Для збереження популяції виду необхідна посвюдна охорона місць їх зимівлі. Вид охороняється Бернською та Боннською  конвенціями.

4. 8436 Леукопсіс — астероїд, названий на честь білощокої казарки.

Про що говорять легенди:

Білощока казарка має дуже тривалу історію стосунків із людиною. У середні віки її вважали їжею нетваринного походження, тобто її можна було вживати в їжу в Великий піст. Чому так сталося? Річ у тім, що в той час ніхто не бачив, як розмножується  цей птах. Тож люди зробили висновок, що вони з'являються на світ чудесним способом проти всіх законів природи (Космографія Себастьяна Мюнстера, 1552). Вважалося, що ці невеликі гуси виходять зі шматків деревини ялини, які впали в море. Інші вважали, що ці птахи розвиваються під водою зі спеціальних мушель – звідси походить їхня кельтська назва «морська качечка» (barnacle). Утім, на церковній раді в XIII ст. постановили, що цей вид все ж вживати в піст не можна, незважаючи на недоведеність їх походження, на підставі того, що ці птахи харчуються і ведуть себе так само, як і інші представники качиних. Значно пізніше з'ясувалося, як розмножується ця дивовижна казарка. Виявилося, що вона гніздиться в гірській місцевості на недоступних людині і хижакам високих уступах скель.