← повернутися до списку тварин
Загальні факти
Класифікація: Ссавці (Mammalia) Примати (Primates)
Континент: Азія
Ареал: джунглі
Місце проживання: дика тварина
Охоронний статус: під загрозою зникнення
Вид: гібон білорукий. (лат.: Hylobates lar.англ.: Lar gibbon (white-handed gibbon)
Висота: 45-65 см;
Вага: 5-7 кг
Власниці голівудської посмішки - білорукі гібони
Зая
наша самиця Зая народилася 2003 року, вона майже завжди усміхнена та весела. Білорукі гібони полюбляють демонструвати свої зуби, коли посміхаються.
Гугі
розумна, спокійна та витривала дівчинка народилася 4 травня 2014 року, вона може веселитися, а ж раптом, почати сердитися - клацати зубами та облизуватися. Треба просто відійти на хвильку та почекати - вона знову стане собою, тому що гібони недовго перебувають у кепському гуморі.
Улюблені страви:
хочете побачити усмішку гібона, принесіть йому стиглий інжир. Ці плоди – улюблені ласощі для гібона білорукого. Якщо немає дикого інжиру, то примат не відмовиться від інших плодів і навіть листя. Ці тварини не дуже люблять пити. Щоб напитися, їм достатньо опустити п’ястя рук у водойму та злизати воду з шерсті.
Улюбені розваги:
гратися одне з одним у квача й піжмурки серед гілок, вправлятися у співі на світанку.
А чи знаєте ви?
1. Білорукий гібон - це єдина тварина на Землі, яка уміє співати.
2. Найважливіший ритуал для них - це догляд за своєю зовнішністю, якій вони приділяють до 15 хвилинь на день.
3. Крик самки білорукого гібона за звучанням нагадує тайське слово, значення якого „чоловік". Згідно зі стародавньою тайською легендою, бог Індра перетворив на гібона вродливу жінку, яка зраджувала своєму чоловікові. Відтоді щоранку вона згадує про свій гріх і голосно кличе свого чоловіка.
4. Гібони - дуже соціальні тварини: якщо в стаді є стара особина, яка не може сама подбати про харчування, інші тварини приносять їй їжу.
5. Перед тим, як поїсти, гібони обмацують плоди великим і вказівним пальцями, щоб перевірити, чи вони дозріли.
Про що говорять легенди:
Про гібонів існує не менше легенд і переказів, ніж про їхніх близьких родичів великих людиноподібних мавп (горил, орангутангів і шимпанзе). Такі міфи намагаються якнайдоступніше і зрозуміліше пояснити спосіб життя тварин, які тою чи іншою мірою нагадують людей. Найцікавішою, можна вважати малазійську легенду про «деревний народ». За нею гібони раніше були людьми, але розчарувались в «канонах і традиціях» життя. Вони переселилися на дерева, вважаючи за краще ніколи не спускатися на грішну і недосконалу Землю. А між небом і землею (тобто в верхньому ярусі тропічного лісу, де, власне, і живуть сучасні гібони), ці «колишні люди» створили свою цивілізацію – побудували міста і дороги. Тепер гібони дивляться на своїх «колишніх родичів» — людей земних —згори вниз. Значно пізніше легенди про «деревний народ» стали пов’язуватися з Африкою, де азіатські гібони ніколи не жили. Так сталося, в першу чергу, завдяки творам авторів пригодницької літератури, таким як Генрі Хаггерд і Луї Буссенар.